top of page

ШЛЯХ ДУХОВНОЇ БОРОТЬБИ


Кожен християнин покликаний стати віртуозом у мистецтві наслідування Христа, щоби будь-який наш вибір був пронизаний неймовірною силою Спасителя та боротьбою проти спокус цього світу.


Варто розуміти, що всі спокуси та неприємності мають спільне коріння – власна воля людини, яка перекриває собою волю Творця.


Диявол знає, що збити людину з вірного шляху найлегше тим, щоби вона зосередилася на собі самій, забувши про необхідність стосунків з Тим, Хто є основою людського буття, Хто пробачає та спасає! Якщо людина вважає себе автономною, самодостатньою та зосереджується лише на своїй особі, то їй буде не до Господа Бога. Ісус перестає бути для такої особи кимось живим та важливим. Це вже не Спаситель, а лише певна доктрина, певне переконання, теорія для самовиправдання та переконання інших у праведності свого способу життя.

Цікаво, що спокусник хоче залишити нас не без Бога, а без Його любові та благодаті спасіння. Мета усіх спокус одна й та сама – позбавити нас любові, адже віра в Бога передбачає визнання того, Ким Він є, тобто всепереможною Любов’ю. Вірити в Бога означає любити Його – власне тому без любові наші стосунки з Творцем неможливі.


Продовжуючи слідувати шляхом, запропонованим дияволом, ми день за днем збільшуємо прірву між ідеальним та нашим життям, відхиляючись від високих норм християнського життя. Спочатку шукаються компроміси, щоб якось виправдати наші вчинки, але таким чином наша віра зводиться до певних відповідностей певним вимогам, що перетворює її на чистий формалізм.


Диявол різними думками спонукає нас до пасивності, яка здається такою приємною... Згодом усі наші добрі вчинки набудуть формального забарвлення: ходжу на Службу, бо треба, роблю добро, бо треба тощо. Це «треба» перекриє собою важливість особистих стосунків з Богом. Молитва перестане бути розмовою з Другом, набувши забарвлення рутинного обов’язку. Там, де панує справжня Любов, нічого не робиться через примус, адже єдиною рушійною силою є сама любов як така!


Одним з критеріїв розпізнання дії диявола на рівні думок є неспокій, який провокують ті чи інші роздуми, адже там де панує любов, немає місця ані для сумнівів, ані для страху. Наші відповіді на певні провокації повинні бути пронизані Христом, щоб ми, як і Він свого часу, змогли подолати спокуси, які пропонує ворог людства.


Спокуси будуть і в нашому повсякденні. Нашу роботу та наші обов’язки диявол легко перетворює на ширму, якою він приховає від нас Бога. Адже людям так приємно почуватися потрібними та важливими для інших, виступати «спасителями» на побутовому рівні, немов забуваючи, що Спаситель вже пролив свою Кров раз і назавжди. Наше служіння на «славу Господу» перетворюється на побудову «нерукотворного пам’ятника» нам самим.


Іншим типом спокус може бути бажання стати «воїнами Христовими». Наша поведінка, наше милосердя, наша молитва, все наше життя починають нам здаватися настільки святими, що ми можемо собі дозволити стати суддями наших ближніх та критикувати їх за те, що їх спосіб життя не настільки праведний як наш. Ми воюємо за Христа без Христа.


Такі спокуси ведуть нас до неминучого фіналу, у якому ми виступаємо взірцем святості, на який повинні рівнятися всі інші. Наслідування Христа перетворюється на задоволення самими собою. Духовний зріст стає духовною гординею, а війна за спасіння душі перетворюється на війну з тими, хто не визнає нашої досконалості та дозволяє собі критикувати нас. Таких людей ми починаємо вважати ворогами Бога та Церкви, забуваючи, що віра вимагає від нас любові та прощення, а не критики та осудження. Порятунок в такій ситуації може дати лише Церква, яка є

великою родиною, що готова допомогти завжди й всюди. Лише відкриваючись іншим можна уникнути замкненості в самих собі. Лише роздумуючи над словами Спасителя про любов до ворогів можна зрозуміти, чи наші стосунки з ближніми на вірному шляху.

Comments


bottom of page