«Шановний вчителю! Я пережив концтабір, мої очі бачили те, чого не повинна бачити жодна людина:
– як вчені-інженери будують газові камери;
– як кваліфіковані лікарі труять дітей;
– як навчені медсестри вбивають немовлят;
– як випускники вишів розстрілюють та спалюють дітей та жінок…
Тому я не довіряю освіченості. Я прошу вас: допомагайте учням стати людьми. Ваші зусилля ніколи не мають призвести до появи вчених монстрів, тренованих психопатів, освічених Ейхманів. Читання, письмо, арифметика важливі лише тоді, коли вони допомагають нашим дітям стати більш людяними».
Із листа директора
однієї з європейських шкіл (50-60-ті роки ХХ ст.)
Зріла духовна і особиста формація вчителів-християн та потреба у християнській педагогіці в сучасній Україні – теми, яких тут і зараз вже не уникнути.
Вони об’єднують педагогів Сходу і Заходу України, подорожують із Півночі на Південь. Ці теми піднімають педагоги, які переїхали з зони військового конфлікту на Сході України та їхні колеги, які працюють з дітьми на просторах Галичини і Буковини.
Виявилося, що вчителі Чернігова так само прагнуть шукати і знаходити Боже світло у своїй праці, як і педагоги Тернопільщини та Хмельниччини. Саме так народилися ці формаційні матеріали для педагогів, зацікавлених у духовному розвитку та реалізації християнського покликання – як відповідь на численні питання вчителів і вихователів, які зводяться до одного й того ж: «Як нам сьогодні не загубитися у світі? Як шукати і знаходити Бога разом з дітьми, люблячи свою роботу і працюючи творчо та з радістю?».
Здорова педагогіка, базована на християнських (а отже – і на загальнолюдських) цінностях, є відкритою, цікавою та такою, що постійно розвивається.
Отто фон Бісмарк стверджував, що ворог іде туди, де програють учитель і священик. Цінність християнської педагогіки, яка би відповідала потребам сучасних освітян, батьків і учнів, у її універсальності.
Відповідно, християнська педагогіка штовхає до розвитку і своїх прихильників. Це робить і роботу, і навчання безперервною пригодою з Богом, рухом не лише згідно з горизонталлю обов’язків, але й вертикаллю здобутків і творчих досягнень. Такий підхід стає запорукою формування справжнього й зрілого (а не удаваного) громадянського суспільства свідомих і відповідальних людей – такого, членом якого хотів би бути кожен із нас.
Які зовнішні ознаки того, що педагог дотримується християнського підходу до навчання?
Йдеться зовсім не про те, чи має урок починатися з молитви, чи ні. Серед суттєвих ознак, характерних для діяльності християнського педагога, варто згадати про такі:
Щире спілкування, відкрите на духовні цінності та спрямоване на акумуляцію внутрішніх сил – як власних, так і вихованців і учнів.
Дієва взаємоповага і школа діалогу, здатність визнавати свої помилки.
Визнавання власної гідності та гідності учня, його батьків, інших членів шкільного колективу.
Відкритість на те, що самі учні і є нашими «екзаменаторами». Вони можуть сприяти зростанню педагога – професійному і духовному.
Відкритість на професійне спілкування зі своїми колегами та іншими фахівцями, якщо того вимагає ситуація з учнем, у класі або в школі загалом.
Особиста зрілість педагога, його професійне та духовне зростання – все це складові сучасної християнської формації, ціннісно-орієнтованої та універсальної за своїми якостями.
Щоб розпочати програму духовної формації, педагогу потрібно не лише поведінкою виявляти зовнішні прояви приналежності до християнства або цікавитися християнською етикою.
Педагог, якому притаманна особиста зрілість:
зацікавлений у формуванні власного здорового сумління, відкритий на духовні цінності;
поважає себе та учнів;
у міру власних можливостей з чуйністю ставиться до сімейної ситуації учнів;
шанує особливості колег та учнів;
відкритий на те, що різні діти мають різні можливості щодо сприйняття і засвоєння інформації;
самостійний у прийнятті рішень, здатний до відповідальності за них;
відзначається здоровою любов’ю до себе, що природно протидіє вигорянню.