Духовне читання.
Якщо наш вільний час часто присвячений перечитуванню текстів Отців Церкви та святих, то найімовірніше, що наші думки не будуть кружляти навколо речей, непотрібних у християнському житті.
Такі книжки не читаються за одну мить. Необхідно сторінка за сторінкою, параграф за параграфом слідкувати за думкою автора, підкреслюючи те, що здається нам новим чи незвичним. Варто перечитати той самий текст кілька раз, щоб отримати глобальну та об’єктивну картину та зрозуміти, що ці слова пропонують саме зараз і саме мені.
Супровід духовного наставника-провідника.
Це має бути особа, яка знає про духовне життя не лише з книжок. Це не може бути педагог-теоретик, оскільки нам потрібна особа, яка на собі відчула проблеми та труднощі духовної боротьби та, можливо, сама не раз потрапляла в пастки, яких нам треба уникнути. Йдеться про особу, яка живе служінням Богу та переживає про спасіння нашої душі.
Духовні розмови є ефективним профілактичним засобом. Духівника не цікавить, звідки ми прийшли (адже він чудово розуміє, що наша природа порушена гріхом), його хвилює те, куди ми прямуємо та чим ми при цьому керуємося. Наші слова він пропускає через потужні духовні «фільтри», які допомагають вхопити найважливіше. Так духовні особи виявляють наші слабкості, після чого допомагають рухатися шляхом вдосконалення.
Роздуми про історію Спасіння, тобто про життя Ісуса Христа, про те, що Він зробив та чого навчав.
Отці Церкви казали, що люди стають тим, про що найчастіше думають. Тож, якщо наші думки зосереджені на особі Спасителя, то наша святість здається не такою вже й неможливою чи далекою.
Споглядаючи подумки Лик Христа, ми уподібнюємось до Нього завдяки дії Духа Святого. А життєвий шлях починаємо долати все більш впевненими кроками. Молитва стає не однією з можливостей, а першочерговою необхідністю, без якої, як без повітря, просто неможливо жити. Це вже не завчений набір фраз – це слова, що народжуються в серці та прямують до Того, Хто є центром нашого життя. Молитва – це розмова і спілкування з Богом.
Справжня єдність людини із Церквою.
Серцем Церкви є сам Христос, Який дарує Себе нам, повертаючи нас до Отця Небесного. Завдяки Церкві Пресвята Трійця сходить до нас та перебуває між нами,
щоб поєднати нас із Небесним Сопричастям. Служба Божа набуває позачасових характеристик та переходить рамки звичного нам простору, оскільки єднає нас з вічним та безмежним Богом, але разом з тим Літургія має також хронологічні виміри, бо пронизана нашою історією та культурою. Але наш суб’єктивізм не може переважати над універсальним об’єктивізмом Бога, Який стоїть в центрі Служби Божої, адже тоді наша віра базувалася б на нашому сприйнятті церковного таїнства, а не на Таїнстві Євхаристії, яке не залежить від того, що і як ми думаємо про нього.
Наші стосунки з Церквою відображають глибину наших стосунків з Творцем, тож зверхнє ставлення до Літургії та її складових частин свідчить про надто слабкий зв’язок з Тим, Хто дарує нам себе в особливий спосіб саме під час Служби Божої. Якщо святилище перестає бути для нас місцем Богоявлення, то воно перетворюється на дзеркало, у якому ми бачимо лише себе.
Думки найбільшої духовної цінності – спонтанні думки про Бога та благодать, що виникають без жодної, здавалось би, на те причини.
Зазвичай думки виникають завдяки певному об’єкту роздумів, який ми бачимо, чуємо чи пригадуємо, тобто спричинені певним подразником. Наш випадок – особливий, адже він виникає спонтанно і не підпадає під звичайну причинно-наслідкову логіку. Якщо наші думки дійсно безпричинні, то їх можна назвати не лише спонтанними, але й вільними: вони не залежать від тих чи інших причин. І такими вони можуть бути лише тоді, коли Дух Святий має вільний доступ до нашого серця, у якому безроздільно панує Той, Хто його створив – по-справжньому вільним є лише Господь. І наша воля нерозривно пов’язана з тим, яке місце відведене Богу в нашому житті: ми вільні настільки, наскільки в нас панує Бог.
Господь не змушує нас жити згідно Своєї волі, Він просто хоче, щоб ми зрозуміли, наскільки це необхідно для нашого щастя. Так і думки, що народжуються вільними, допомагають стати вільними нам самим. Поступовий духовний зріст допоможе вийти на новий рівень стосунків з Богом, який використовуватиме всі наші можливості, аби назавжди поєднати нас з Собою.