Першим покликанням людини є жити і діяти згідно з отриманою нею гідністю
Суттєвою ознакою становлення зрілої людини є усвідомлення, що вона має право обрати власну життєву дорогу. Таку дорогу, яка саме її, а не когось іншого, провадить до тривалого щастя і внутрішнього миру.
Це і є покликання – дана Творцем внутрішня схильність до певного способу життя і діяльності, котра враховує найбільші бажання та найглибші прагнення особи, а одночасно і реальні можливості, які вона має.
Звісно, людина, обдарована здатністю мислення і свободою, сама вирішує, чи (і на скільки) вона прийме дари людяності й покликання, які Творець дає їй в усій повноті. Рішення повністю прийняти і поважати себе як Боже творіння є тим фактором, завдяки якому особа впевнено й з власної волі зможе стати на подальшу дорогу покликання та витривати у ньому.
Урок метелика
Чим більше людина – дитина, підліток чи доросла особа – буде берегти і розвивати в собі дар людяності, тим більше матиме шансів на те, щоби з вдячністю прийняти і правильно реалізувати своє життєве покликання (до подружжя та/або священства, до монашого життя чи певної професії, волонтерської діяльності, виховання дітей, догляду за хворими тощо).
Так чи інакше, дорога справжнього покликання позначена вільним вибором і чистим сумлінням, радістю від того, що робиш, готовністю прийняти труднощі на цьому шляху та свідомим рішенням безперервно розвиватися в обраному напрямку.
Та особа, яка супроводжує людину на дорозі покликання (і його розпізнання, і реалізації), має виявляти мудрість і не поспішати. Медичний принцип «не зашкодь», до речі, в цьому випадку є доволі актуальним.
…Якось в одному коконі з’явилася маленька щілинка. Як виявилося, крізь неї поступово почав вибиратися метелик, адже нарешті запрагнув розправити крильця. Процес зауважила людина, яка захоплено почала спостерігати за тим, що відбувається. Минула година, потім дві, три… Здавалося, метелик втомився й вирішив відмовитися від зусиль, так і не побачивши світ. Щілина ні трохи не збільшилася. Тоді людина вирішила допомогти. Взяла ніж і розрізала кокон. Метелик легко вийшов із нього, але його тільце залишилося слабким та немічним, а прозорі крильця майже не рухалися. «Рятівник» продовжував спостерігати, чекаючи, що ось-ось крила метелика зміцніють і він зможе полетіти. Але цього не сталося.
Відтак усе своє коротке подальше життя метелик тягнув по землі слабке тіло й нерозвинуті крила. Він так і не зміг злетіти. Його несвідомо скалічила людина. Бажаючи допомогти, вона не розуміла головного: метеликові були життєво необхідні зусилля, яких він мав докласти, аби вибратися через вузьку щілину кокона. Тільки так рідина з тіла комахи може перейти до крил, надаючи їм потрібну силу. Лише після цього він зміг би літати… Життя змушує метеликів докладати зусиль, перш ніж вони зможуть залишати свою оболонку. Бо саме це загартовує їх, дозволяє рости й розвиватися. Зусилля – це те, що найбільш потрібне всьому живому вже з моменту народження. Якби можна було жити, не зустрічаючись із труднощами, це було би бідне й нецікаве життя, позбавлене сил і захоплення від польоту.
Як допомогти розпізнати покликання?
Раніше ми вже дійшли до висновку, що розвиток людини залежить від її свідомих рішень. Від вибору ієрархії цінностей, головних цілей життя. Кожен із нас може обирати життя і щастя чи смерть і нещастя. Може надавати сенс своєму життю, але може також жити без цілі, а навіть втікати від життя. На практиці йдеться про вибір життєвої дороги, яка дозволить людині гармонійно розвиватися згідно своїх особливостей і внутрішнього потенціалу.
Батьки, як і педагоги, покликані допомагати дітям і вихованцям у відкритті їхнього особистого покликання, а також сприяти у його реалізації. І тут найважливішим знову ж таки є не зашкодити. Не кинути, почувши якусь дитячу, юнацьку чи підліткову мрію-зізнання, щось на кшталт: «Та яка це професія? Здобудь нормальний фах і роби, що хочеш!»
Такий пихатий і нерозумний підхід «вбив» багато людей з творчими здібностями – акторів, музикантів, художників, модельєрів, майстрів перукарського мистецтва… Багато з них, ламаючи себе, щодня йдуть на «нормальну роботу», на щодень живучи сірим і нещасливим життям, часто ще й запиваючи алкоголем свій сумний настрій і відчуття внутрішньої нереалізованості.
Подібні стани знайомі також і тим, хто спокусився шлюбом або професією «за розрахунком», відмовився від улюбленої діяльності, бо «що люди скажуть» тощо.
Повертатися на свій справжній шлях, зрештою, не пізно ніколи. Що не відміняє складності всієї ситуації та величезної відваги, яка потрібна для того, щоби не зруйнувати попереднього життя усвідомленим і важливим для себе вибором. Простіше все ж ставати на шлях покликання у відповідний момент, і це стосується як дітей, так і дорослих.
Аби зрозуміти, як ми можемо допомагати учням у розпізнанні покликання, варто пригадати принципи виховання дітей, запропоновані Янушем Корчаком.
Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той – третьому, і це незворотний закон подяки.
Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.
Не стався до проблем дитини звисока. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений – її життя таке ж складне, як і твоє, а може й складніше.
Не принижуй!
Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.
Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід з плоті і крові. Це – та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в ньому творчого вогню. Це – розкріпачена любов матері і батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але і душа, яка дана на зберігання.
Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.
Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею – радій, бо дитина – це свято, яке поки що поруч.
Бути людиною – це чесність, свобода і любов
Кожен із нас створений Богом із любові. І має власну життєву дорогу, на якій Бог буде поруч, супроводжуючи і охороняючи. Тож ніхто не є людиною без покликання. Але, як бачимо, для його відкриття і реалізації потрібні зусилля, час, відвага. І це важливо, адже людина, яка відмовляється від відкриття покликання, живе немов у повітрі.
Починає керуватися не логікою власних здібностей, цінностей і справжніх прагнень, але принципами, що походять із корисливості, чужих бажань, страху перед людьми… Це не сприяє особистісному розвитку, будуванню ціннісного майбутнього, реалізації важливих планів на подальше життя.
Так майбутнє зменшується до здобування грошей і речей, до заспокоєння тілесних потреб, а також до пошуку миттєвої приємності і доброго настрою за всяку ціну. Тоді людина може щораз більше мати, але щораз менше бути собою. Щораз менше бути людиною – чесною, вільною, люблячою особою. Натомість щораз більше стає незадоволеною, загубленою, безпорадною щодо власних слабкостей і натиску середовища.
Тривожно, що сьогодні багато людей не мають навіть основної мети існування. Вони поневіряються світом, не розуміють власних почуттів, не мають особистого погляду на культуру і духовність, лише «намагаються якось жити», але не мають від цього жодної радості.
Ситуацію погіршує й сучасна інформаційна навала, коли виокремити важливе стає дуже непросто. Все це провокує страх майбутнього, неспокій щодо будь-яких серйозних зобов’язань і рішень.
Сприяючи розпізнаванню покликання в учнів, педагог може захистити дітей і молодь від глибокої кризи сенсу існування і від втрати великих мрій, бажань та ідеалів.