Ми не є володарями нашого життя. У проміжку між початком і кінцем життя людина стає його хранителем – тим, хто реалізовує проєкт, який не може бути абсолютно автономним, незалежним на 100%. Адже Той, хто покликав кожного з нас до життя, має ціль, проєкт щодо кожного свого творіння. Натомість покликання людини – відчути, зрозуміти й усвідомити волю Господа щодо неї.
Тому покликання є знахідкою, усвідомленням і реалізацією поклику Бога. На дорозі
розпізнання людина має зробити свідомий вибір. Існують види покликання, пов’язані зі Святими Таїнствами (священство, подружжя), особливі форми покликання до духовного життя (чернецтво, місіонерство, присвячення себе Богові у світському житті), а також різні види професійного покликання (педагогічного, лікарського тощо) та покликання до служіння (волонтерство, благодійність тощо).
Але будь-яка форма покликання – це дорога до найглибшого покликання Божого творіння, покликання до святості та єдності з Богом. І для того, аби визначити власну життєву дорогу (тимчасову або назавжди), є найкращий тест: а чи насправді провадить до Бога цей вибір, який я хочу зробити?