Для малої дитини, яка приходить на світ і до певного моменту у всьому залежить від батьків, сенс життя - це мама чи тато, тому що вони дбають про неї, є її стабільністю.
В перспективі зросту для неї стає важливим бути в садочку, потім в бажанні йти до школи очікує можливості потрапити в нову дійсність, де зможе змінити обстановку, зустрітись з новою реальністю, навчитись писати, читати, познайомитись з новими друзями.
Після того як трохи походить до школи і пройшовши етап нової ейфорії, стикається з тим, що школа це вже не так добре і радісно, а деколи може подумати, що можливо було б краще якби її не було…
Починає потребувати нової цілі, нового сенсу, на який орієнтуватись, щоб заповнити пустоту сенсу в собі.
Бажання десь поступити та відкрити собі вікно в життя навіює їй думки, що для цього потрібно вчитись і докласти зусиль, щоб щось в житті здобути і якось реалізуватись як особистість. Це стає новим, більш зрілим сенсом її життя. Часто, цей сенс вона поєднує з друзями та близькими їй особами, які заповнюють її потребу у стосунках, спілкуванні та перебуванні з іншими, всі ми є людьми відносин і поступово рухаємося в напрямку дорослого життя, сенс якого починаємо вбачати в сім’ї, роботі, кар’єрі.
Далі щоденні будні, кризи різного віку і кульмінаційний момент, коли тебе ногами виносять вперед. В середньому, це в Україні десь близько 68 років.
Часто, ганяючись за сенсом життя втрачає його і повертається до думки: Чому все так проминає і вислизує з рук???
Виховання відштовхується від розуміння сенсу життя.
Для чого я живу? Який сенс має моє життя?
Сенс життя полягає в любові, в якій маю прожити кожну хвилину мого життя, щоб осягнути повноту єдності з тим, хто є справжньою любов’ю, справжнім сенсом людського життя.
Наше святе призначення – бути Людиною, щоб любити.
Не події, що відбуваються з нами на відрізку від народження до смерті (народження-садок-школа-університет-робота-шлюб-діти-пенсія-старість-смерть) є сенсом нашого життя, але любов, яка червоною ниткою тягнеться з вічності через усе, що з нами відбувається. Саме вона допомагає подивитися далі, зазирнути очима віри за межі земних подій та досягнень. І навіть за межі моменту біологічної смерті.
Саме живе та усвідомлене спілкування з Богом у житті допоможе почути Його голос у мить смерті і не заблукати у вічності.
Людина призначена не просто існувати в цьому світі, не просто панувати над ним, але покликана до співпраці з Богом у творенні життя, у творенні доброго, прекрасного, святого.
Бог є свідомий свого щастя і своєї святості, і хоче цього для людини. Велич людини і цінність її життя згідно з християнською мораллю вимірюється кількістю добра і любові, вкладених у кожну, навіть невеличку справу.